піднесені почуття

ПРЕКРАСНЕ - метакатегорія естетики, яка характеризує явища дійсності з точки зору їх довершеності і, відповідно, такими, що володіють найвищою цінністю для людини. Як естетична цінність, П. відрізняється від моральних та теоретичних цінностей (добра, істини) тим, що воно пов'язане з певного чуттєвою формою і звернене до споглядання і уяви С. прийняття П. породжує стан задоволення, гармонії з навколишнім світом, почуття свободи. В історії естетичної думки категорія П. відіграла роль основного поняття, через яке відбулося самовизначення естетики як філософської науки. Гегель надавав перевагу визначенню естетики як "філософії прекрасного" Д. ля давньогрецьк. філософії характерне усвідомлення П. як природної властивості світу (космосу). За Гераклітом, "найпрекрасніша будова світу" та "найпрекрасніша гармонія" є результатом єдності та боротьби протилежностей. Піфагорійці тлумачили П. як гармонію, що внутрішньо притаманна речам, і джерелом якої є кількісні співвідношення, що розумілись у містичному дусі. Сократ вказує на доцільність П., адже "все є добрим і прекрасним відповідно до того, для чого воно добре пристосоване". Платон вперше звернув увагу на те, що існує різниця між тим, "що таке прекрасне", і тим, "що є прекрасним", тобто між тим, що є сутністю П. та його проявами. Середньовічна естетика (Августин, Тома Аквінський) вбачали джерело П. у Богові. Головним принципом естетичної орієнтації була піднесеність над реальністю, духовне подолання протиріч та недовершеності дійсності. Відродження відновило самоцінність живої, чуттєвої людини. В ренесансній естетиці П. визначалось як гармонія матерії і духа, тіла і душі, людини і навколишнього світу. У культурі Нового часу панівною стала тенденція осягнення П. не почуттями, а розумом. Визнавалося, що правильна оцінка естетичних властивостей предмета залежить і від художнього смаку, але у формуванні останнього вирішальну роль відігравав розум. За Кантом, П. - це не тільки якість чи властивість об'єкта, а й ставлення суб'єкта до об'єкта, опосередковане апріорними формами мислення. Кант вперше наголосив на необхідності діалектичного підходу до вивчення естетичних явищ. Для Гегеля предметом естетики є художньо П., ступінь досконалості твору мистецтва визначається рівнем відповідності між ідеєю (змістом) та його формою (суттєвим образним втіленням). Для марксистської естетики найхарактернішою тенденцією у розумінні П. був реалізм (див. реалізм у мистецтві). Подальший розвиток естетики показав, що П. як естетична якість предмета, явища є в той же час мірою утвердження людини в світі, мірою вияву її свободи, розвитку її творчих можливостей.